Грушевський Михайло Сергійович — український історик, громадський та політичний діяч.
Дитинство
та юність
Батько: Сергій Федорович Грушевський, на той час працював викладачем у
греко-католицькій гімназії.Сергій Федорович здобув
духовну освіту, проте все життя пропрацював на педагогічній ниві: викладав у
Переяславській і Київській семінаріях, працював директором народних шкіл на
Кавказі, був автором відомого у дореволюційній Росії підручника з
церковнослов'янської мови.
Мати: Глафіра Захарівна Опокова походила із сім'ї священнослужителів з містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського.
1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя, згодом — до Владикавказа.
Навчання
В липні 1886 року Грушевський створює письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету. Протягом 1886 -1890 pp. Михайло навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. На третьому курсі Грушевський почав виконувати наукову роботу, запропоновану професором Антоновичем. Праця отримала золоту медаль, і Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії.
Мати: Глафіра Захарівна Опокова походила із сім'ї священнослужителів з містечка Сестринівка. У 17-річному віці вийшла заміж за професора Київської духовної семінарії 30-річного Сергія Грушевського.
1869 року, через стан здоров'я батька, сім'я переїжджає на південь Російської імперії: спочатку до Ставрополя, згодом — до Владикавказа.
Навчання
В липні 1886 року Грушевський створює письмове звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з проханням зарахувати його на історичне відділення історико-філологічного факультету. Протягом 1886 -1890 pp. Михайло навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. На третьому курсі Грушевський почав виконувати наукову роботу, запропоновану професором Антоновичем. Праця отримала золоту медаль, і Михайла залишили при університеті на кафедрі російської історії.
Еміграція
Був одним із засновників громадської
міжнародної організації — комітету незалежної України та заснував Український
соціологічний інститут (УСІ; діяв спочатку в Празі, потім у Відні). В цей час Грушевський
переглянув свої погляди з питань державного будівництва. Запропонував концепцію
української національної держави-республіки з безкласовим соціальним ладом
(«Початки громадянства. Генетична соціологія», 1921).
25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох груп, які включили кожна-одну з партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі.
Грушевський — академік
25 серпня 1921 року повідомлялося про розкол у таборі Українських лівих есерів за кордоном та створення двох груп, які включили кожна-одну з партій: на чолі з М. Грушевським у Відні та на чолі з М. Шаповалом — у Празі.
Грушевський — академік
1923 року був обраний академіком ВУАН. У
березні 1924 року із сім'єю приїхав до Києва. Працював професором історії в
Київському державному університеті. Був обраний академіком Всеукраїнської
академії наук, керівником історико-філологічного відділу. Очолював
археографічну комісію ВУАН, метою існування якої було створення наукового опису
видань, надрукованих на території етнографічної України в XVI—XVIII століттях. Через шість
років його обрали дійсним членом Академії наук СРСР. У 1924–1931 роках очолював
історичні установи ВУАН.
Останні
роки життя та смерть
Від 1931 року змушений був жити в Москві.
23 березня 1931 року Грушевського заарештували
як «керівника Українського націоналістичного центру», вигаданого чекістами.
Коли він відмовився визнавати ті «свідчення», які з нього «вибили» слідчі
погрозами ув'язнити його доньку Катерину, 5 січня 1933 року справу екс-голови
Центральної Ради закрили зі зловісним, водночас, поясненням-вердиктом — з
огляду на його смерть.
Виконання цього вироку відтермінували до 24
листопада 1934 року, коли Грушевський справді помер у Кисловодську від сепсису
через три дні після операції з видалення фурункула.
Тіло Грушевського перевезли до Києва, а 29 листопада відбулися похорони.
Похований на Байковому кладовищі Києва (ділянка № 6, біля Вознесенської
церкви). Автори пам'ятника скульптор І. В. Макогон і архітектор В. Г.
Кричевський.
Інформаційні джерела:
http://bit.ly/1Wh9geL та http://bit.ly/1RdA9SE
